|
Кожен айкідока вивчив, наче «два на два – чотири», просту істину, що айкідо – це перш за все гармонія. Гармонія руху і стану, гармонія тіла і душі. Потрапивши до Японії, на власні очі бачиш як ця істина втілюється у життя. З чим би не зіткнувся, до чого б не доторкнувся – все зроблено з любов’ю, охайністю і дивовижною точністю, у всьому відчувається лад.
Японія вражає відразу: вона ніби знаходиться на стику двох епох – сучасності та сивої давнини. Одноповерхові будиночки у старовинному стилі спокійнісінько стоять поряд із сучасним автосалоном, а на вулиці можна зустріти сором’язливих японок у традиційному кімоно чи невгамовних дівчат-«анімешок». І жоден японець не обернеться здивовано вслід своєму співвітчизнику, одягненому незвично, - але кожен бодай мимохідь кине оком на іноземців у догі. А то й люб’язно спробує заговорити ламаною англійською, навіть якщо знає лише пару англійських слів. Адже справа не в тому, щоб розговорити іноземця, а в тому, щоб висловити самим звертанням до нього свою повагу. Повага – найголовніша річ для японців. Вони готові вибачати іноземцям будь-що (адже вони розуміють, що традиції та звичаї у нас різні), але повага має бути завжди і в усьому – навіть пересічний японець, що звернувся до тебе просто з цікавості, засяє усмішкою, якщо ти вклонишся йому, відповідаючи..jpg)
Здається, не важливо як уявляєш собі Японію – чи то шматочком сивої давнини, чи то однією із провідних світових країн у розвитку науки й техніки, ця країна все одно не розчарує. Японія нагадує калейдоскоп: трохи поверни його вбік, і побачиш зовсім іншу картину.
Токіо - багатомільйонне місто, просте зовсім не схоже на місто в європейському розумінні. Тут немає штурханини на вулицях, немає численних «пробок» на дорогах, немає квапливості та гомону – життя міста йде спокійно і розмірено.
Особливої уваги заслуговує токійське метро – чи, сказати б, підземне місто, де їздить метро. Таким переходам між лініями метро, а також такій кількості виходів на кожній станції позаздрив би, мабуть, навіть кріт! Дякувати передбачливості японців: всюди є дороговкази, за якими можна зорієнтуватися. Але походити по підземному місту під назвою метро все ж доведеться добряче.
Охайність і точність поїздів метро не припиняє дивувати, скільки б не користувалися ним. Якщо на табло світиться, що поїзд прибуде о 5.15, ви можете бути спокійні та сміливо розраховувати свій час: він не прибуде ні о 5.14, ні о 5.16, а точнісінько о 5.15, як має бути. В самому ж метро боїшся не штурханини чи різкого гальмування водія, а лише того, що задрімаєш під тихеньке, ледь чутне похитування вагону.
Чимало можна подивитися в самому Токіо: дивовижні сади, музеї, величні храми. Але, скажімо, щоб встигнути до закриття побувати в якомусь музеї чи в саду Імператорського палацу, потрібно майже відразу після тренувань прямувати туди.
.jpg) Тренування… Дивовижне відчуття, коли ще лишень переступаєш поріг додзьо – немов заходиш в один із храмів. Раптом усвідомлюєш, що тут, на цьому татамі, стоптаному сотнями босих ніг твоїх побратимів і посестер, відбувалось найзначніше дійство – вдосконалення Людини. І ці сотні Людей залишили по собі невидимий слід їхньої присутності.
Ми тренувалися у школі Андо сенсея - Айкідо Йошінкан Рю додзьо. Наша група з Кійокан додзьо, під керівництвом Бережного сенсея, складалася з 6 осіб: Коган Борис, Кирій Олексій, Залізняк Костянтин, Андрєєнкова Інна, Погорілий Олег і Литвиненко Сергій. Тренувалися ми разом із регулярною групою японців і гостей додзьо, тому на татамі доводилося частенько потіснитися. Але також ми займалися в Chuo budokan, де місця було вдосталь.
Тренування проводили або Андо сенсей, або його uchi deshi. Зазвичай, складалося тренування з кількох етапів: базові рухи, напрацювання технік (tachi waza, suwary waza та два прийоми для jiyuwaza) і знову базові рухи. Недаремно заняття починалося і закінчувалося з базових рухів. Андо сенсей особливо наголошував, що кожен прийом айкідо складається з базових рухів, тому дуже важливо виконувати їх правильно.
Учні на тренуванні дуже коректні та уважні один до одного, частенько залишаються після заняття, щоб краще напрацювати техніку.
Після тренування - обов'язково прибрати татамі. При цьому важливо, щоб у прибиранні брали участь всі учні, незважаючи на рівень і вік. Тому не варто дивуватись, якщо якась бабуся-учениця перехопить вас за роботою, чемно попросивши вашу ганчірку. .jpg)
Дякуючи Бережному Андрію Володимировичу, нашій групі з Кійокан додзьо також пощастило побувати в Івамі, де жив і вчителював Моріхей Уесіба. На жаль, нам не довелося потренуватися в додзьо, яке досі там діє - для цього ми мали завчасно попередити про свій приїзд. Але нам дозволили подивитися на тренування вранішньої групи айкідок. Один із старших учнів взявся нас супроводити: відповідав на наші запитання під час тренування, а потім провів невеличку екскурсію околицею, розповівши багато цікавого. Скажімо, навколо місця, де знаходиться додзьо, з чотирьох боків лежать камені, покладені ще Моріхеєм Уесібою з метою відганяти злих духів від цього священного місця.
Загалом, дивитися - не передивитися: Токійська вежа (Tokyo tower), славнозвісний Рибний базар (Tsukiji Fish Market), Храм в Асакусі та Ясукуні, токійський порт, музеї наук, історичні... У Країні сонця, що сходить, найбільше хочеться, щоб воно якнайдовше не заходило, аби встигнути всюди побувати і все подивитися.
Андрєєнкова Інна
Окремо хотілося б висловити велику подяку сенсею Бережному Андрію Володимировичу, керівнику Кійокан додзьо (http://www.kiyokandojo.com/), за організацію подорожі до Японії.
Просмотров: 2565
|
Идёт загрузка...
